Завдання Героїв - Страница 25


К оглавлению

25

“Воркфін”, – сказав Фейтгольд. – “Кінь Ерека. Один з тих, яким він надає перевагу на лицарських турнірах. Цього звіра не просто приручити. Але Ереку це вдалося. Відкрий ворота”, – наказав Фейтгольд.

Тор подивився на нього з подивом, потім подивився на ворота, намагаючись зрозуміти його. Він зробив один крок, намагаючись витягнути кілок між планками, але нічого не сталось. Тоді він потягнув сильніше і обережно відкрив дерев’яні ворота.

Коли він зробив це, Воркфін почав іржати, відкинувся назад і штовхнув ворота; Тору прищемило кінчики пальців. Хлопець відсмикнув руку від болю.

Фейтгольд розсміявся.

“Ось чому я змусив тебе відкрити їх. Роби це швидше наступного разу, хлопче. Адже Воркфін нікого не чекає. Особливо тебе”.

Тор розізлився. Фейтгольд вже почав нервувати його, і він поняття не мав, як зможе миритись з ним.

Хлопець швидко відкрив ворота, відходячи в бік від коня.

“Мені його вивести?” – запитав Тор з трепетом, адже насправді зовсім не хотів брати Воркфіна за вожжі, коли той тупцював і розмахував копитами.

“Звичайно, ні”, – сказав Фейтгольд. – “Це моя робота. Твоя полягає у тому, щоб нагодувати його, коли я скажу і прибрати лопатою гній”.

Фейтгольд схопив Воркфіна за вожжі і повів коня до виходу зі стайні. У Тора ком в горлі застряг, коли він побачив це. Не так він собі все уявляв. Він знав, що треба з чогось починати, але це було принизливо. Тор уявляв, що буде приймати участь у битвах, тренуватись і змагатись з хлопчаками такого ж віку, як і він. Він ніколи не уявляв себе слугою, якому будуть наказувати робити подібне. Хлопець вже почав сумніватись у правильності свого вибору.

Нарешті вони вийшли до яскравого денного світла, покинувши стайні і повернувшись до лицарських смуг. Тор примружився, коли почув овації тисяч людей, які насолоджувались поєдинками лицарів, коли ті сходились у битвах один з одним. Він ще ніколи не чув такого голосного брязкоту металу, а від масивної ходи коней здригалась земля.

Навколо метушились десятки лицарів і зброєносці, які готували їх до бою. Вони полірували лицарські обладунки, змащували зброю, перевіряли сидіння. Коли лицарі сідали на коней, чекаючи поки їх викличуть, зброєносці знову перевіряли зброю.

“Елмалкін!” – викрикнув глашатай.

Лицар з провінції, яку Тор навіть не знав, широкий хлопець у червоних обладунках, поскакав за ворота. Тор ледве встиг відстрибнути вбік. Лицар промчався по вузькій алеї, і його спис зіткнувся зі щитом суперника. Почувся брязкіт. Елмалкін полетів назад, приземлившись на спину. Із натовпу почулись схвальні овації.

Елмалкін швидко оговтався, скочивши на ноги, обернувшись навколо, він простягнув руку, до свого зброєносця, який стояв поруч з Тором.

“Моя булава!” – закричав лицар.

Зброєносець, який був поруч з Тором, підстрибнув і помчав до стійки, звідки він вхопив булаву і знову повернувся до центру смуги. Поки він біг до Елмалкіна, інший лицар почав атакувати знову. Ще до того, як зброєносцеві вдалось віддати лицарю булаву, його суперник проїхав поміж них. Він направив свого списа вниз і завдав удару в голову помічника. Зброєносець, хитаючись від удару, розвернувся і впав обличчям у грязюку.

Він не рухався. Тор побачив, що з його голови сочиться кров, підфарбовуючи багнюку.

Тор сковтнув.

“Не надто приємне видовище, чи не так?”

Тор обернувся і побачив Фейтгольда, який стояв позаду нього.

“Будь готовий, хлопче. Це турнір, і ми якраз в центрі дійства”.

Натовп замовк, коли відкрили головну лицарську доріжку. Тор відчував напружене очікування в повітрі, навіть інші поєдинки зупинили заради цього. З одного боку з’явився Кендрик, виходячи на коні зі списом в руці.

На протилежному боці, обличчям до нього, вийшов лицар в обладунках МакКлаудів.

“Маꥳли проти МакКлаудів”, – прошепотів Фейтгольд Тору. – “Ми перебували в стані війни протягом тисячі років. І я дуже сумніваюся, що цей турнір зможе змінити ситуацію”.

Кожен лицар опустив забрало, а коли слуги затрубили в ріжок, вони з криком кинулись один на одного.

Тор був вражений тим, з якою швидкістю вони це роблять. Через мить лицарі зіткнулись з таким гуркотом, що Тору захотілось закрити вуха руками. Натовп ахнув, коли обидва лицарі повипадали із сідел.

Вони обидва скочили на ноги і скинули свої шоломи. Зброєносці підбігли до них, подаючи короткі мечі. Лицарі боролися із усіх сил. Тор був загіпнотизований тим, як Кендрик рухається і наносить удари; йому це здавалось надзвичайно гарним. Але МакКлауд теж був напрочуд хорошим воїном. Вони билися на рівних, жоден не мав явної переваги.

Нарешті, вони зійшлись у близькому протистоянні і кожен з них вибив меч з рук іншого. Вибігли їх зброєносці. Але, коли Кендрик потягнувся за своєю зброєю, зброєносець МакКлауда вибіг і вдарив лицаря у спину своєю власною зброєю. Кендрик повалився на землю, і хвиля жаху прокотилася натовпом.

МакКлауд отримав свій меч, зробив крок вперед і направив вістря на горло Кендрику, притиснувши того до землі. У Кендрика не залишалось вибору.

“Я здаюсь!” – закричав він.

Серед МакКлаудів пролунав переможний крик, але в той же час почувся крик зі сторони Маꥳлів.

“Він шахраює!” – закричали у Маꥳлів.

“Він шахраює! Він шахраює!” – повторювались у натовпі сердиті вигуки.

Натовп ставав все зліше і зліше, незабаром хор голосів став надзвичайно гучним, а люди почали розповзатись. Маꥳли і МакКлауди почали підступати одне до одного.

“Добром це не закінчиться”, – сказав Фейгольд Тору, спостерігаючи за дійством.

25