Завдання Героїв - Страница 34

“Коли ви йдете в бій, ви повинні йти як один!” – викрикнув Колк, підходячи по черзі з різних сторін. – “Це не двір вашої мамусі, ви йдете на війну!”

Тор йшов поруч з Рісом, пітніючи на сонці. Хлопець постійно питав себе – куди вони рухаються. Шлунок Тора все ще перевертало від елю і йому було цікаво – коли саме їм дадуть сніданок та воду. Хлопець досі проклинав себе за те, що пив вночі.

Піднімаючись і спускаючись вниз і вгору по пагорбах, пройшовши через арочні кам’яні ворота, вони нарешті досягли навколишніх полів. Пройшовши через інші арочні кам’яні ворота, вони потрапили на стадіон, який служив полігоном для Легіону.

Перед ними були різні цілі для метання спису, стрільби з лука і метання каміння. Також тут можна було побачити купи соломи для ударів мечами. Серце Тора забилось швидше, коли він побачив все це. Йому хотілось скоріше почати тренування, взяти до рук зброю.

Але коли Тор зробив лише один крок на полігон, хлопець відчув, що його вдарили в бік. Його і ще групу з шести хлопців, більшість з який були такого ж віку як і Тор, зігнали з головної шеренги. Тор помітив, що його відділили від Ріса і ведуть на іншу сторону поля.

“Ви думали, що сьогодні будете тренуватись?” – Глузливо запитав Колк, коли їх відділили від інших, ведучи подалі від мішеней. – “Сьогодні на вас чекають коні”.

Тор підняв очі і побачив куди вони прямують: на дальній стороні поля гарцювало декілька коней. Колк подивився на нього з недоброю посмішкою.

“У той час, коли інші будуть кидати списи і вчитись володіти мечем, ви будете вчитись доглядати за кіньми і прибирати гній за ними. Вітаємо у Легіоні”.

Серце Тора впало. Такого розвитку подій він передбачити не міг.

“Ти думав, що ти особливий, хлопче?” – запитав Колк, наблизившись до його обличчя. Хлопець відчув, що той намагався зламати його. – “Якщо син короля проявляє симпатію до тебе, це не означає, що я не вважаю тебе непотребом. Зараз ти знаходишся під моїм командуванням, ти зрозумів? Мене не хвилюють всі ті фантастичні трюки, які ти продемонстрував під час лицарського турніру. Для мене ти лише черговий хлопчисько. Ти зрозумів мене?”

Торові стало не по собі. Він був лише на початку тривалого і важкого навчання.

Але найгірше було те, що коли Колк відійшов, щоб мучити когось іншого, невисокий, кремезний хлопець, що йшов неподалік Тора, розвернувся і почав насміхатись з нього.

“Тобі тут не місце”, – сказав він. – “Ти обдурив всіх. Ти не один з нас. Ні, справді, нікому з нас ти не подобаєшся”.

Ще один хлопець поруч також повернувся і заговорив з Тором.

“Ми зробимо все, що можна, щоб ти вилетів звідси”, – сказав він. – “Потрапити сюди простіше, ніж залишитись тут”.

Тор аж підскочив від такої ненависті. Він не міг повірити, що вже має ворогів і не міг зрозуміти, що зробив не так, щоб заслужити таке. Адже він просто хотів потрапити до Легіону.

“Не лізьте не в свою справу”, – пролунав голос.

Тор розвернувся і побачив того, хто заступився за нього. Це був високий худий хлопчина з веснянками по всьому обличчю і зеленими очима. – “Ви обидва залишаєтесь тут і будете прибирати разом з усіма”. – додав він. – “Ви теж не особливі. Раджу йти і цькувати когось іншого”.

“Це не твоя справа, лакею”, – огризнувся один із хлопців. – “Краще не втручайся, інакше почнемо цькувати і тебе”.

“Спробуйте”, – сказав, як відрізав рудий.

“Ви будете говорити, коли я вам дозволю”, – крикнув Колк, давши запотиличника одному з хлопців. Юнаки, що цькували Тора, на його щастя повернули назад.

Тор не знав, що сказати; він був вдячний рудому хлопцеві.

“Спасибі”, – сказав Тор.

Рудий повернувся і посміхнувся йому.

“Мене звати О’Коннор. Я б потиснув твою руку, але ризикую також отримати запотиличника за це. Так що будемо вважати, що у нас відбулось невидиме рукостискання”.

Він ще раз посміхнувся, і Тору це сподобалось.

“Не звертай на них уваги”, – додав він. – “Їм просто страшно. Як і всім іншим. Ніхто з нас до кінця не знає на що ми підписались”.

Незабаром, група досягла кінця поля. Тор нарахував шість коней, що гарцювали там.

“Візьміть в свої руки віжки! – командував Колк. – “Міцно тримайте і водіть їх навколо поля, поки вони не стомляться. Приступити до виконання наказу, негайно!”

Тор виступив вперед, щоб взяти за віжки одного з коней. Як тільки він зробив це, кінь зробив крок назад і почав гарцювати, мало не вдаривши Тора. Той, вражений, почав задкувати, інші хлопці з його групи почались сміятись. Підійшов Колк і відвісив Тору важкого запотиличника. Хлопцеві захотілось розвернутись і дати здачі.

“Пам’ятай, ти зараз в Легіоні. Ти ніколи не повинен капітулювати. Ні перед ким. Ні перед людиною, ні перед твариною. А зараз візьми віжки!”

Тор взяв себе в руки і знову зробив крок до гарцюючого коня. Він схопив віжки, тримаючи їх, щоб тварина не вирвалась. Потім він повів коня по широкому і брудному полю, ставши в один ряд з іншими. Тварина постійно намагалась вирватись, але Тор не відступав і постійно тягнув віжки на себе.

“Він стає слухнянішим, я відчуваю”.

Тор повернувся, щоб побачити О’Коннора, який дивився на нього, посміхаючись. – “Вони хочуть зламати нас, знаєш?”

Раптом кінь Тора зупинився. Що б не робив хлопець, намагаючись зрушити того з місця, всі його спроби були марними. Потім Тор відчув нестерпний запах. Кінь справив стільки гною, що хлопець навіть не міг собі уявити.

Тор відчував древко лопати у свій руці. Обернувшись, він побачив що нього з посмішкою дивиться Колк.