“А що ви тут робите?” – поцікавився Гарет, переводячи розмову на них.
“Біля Південного Лісу відкрилася нова таверна”, – відповів Годфрі. – “Ми щойно побували там. Кращий ель у всьому королівстві. Хочеш трохи?” – запитав він, протягуючи флягу.
Гарет швидко похитав головою. Він знав, що повинен відволікти брата і знайшов найкращий спосіб змінити тему розмови, щоб докорити йому.
“Батько буде гніватися, якщо побачить, що ти п’єш удень”, – сказав Гарет. – “Я гадаю, тобі слід подумати над цим і повернутися до двору”.
Це спрацювало. Годфрі сердито подивився на Гарета – було ясно, що він вже думав не про нього, але про свого батька і про себе.
“А з яких пір тебе хвилюють потреби Батька?” – парирував він.
З Гарета було досить. У нього не було часу, щоб витрачати його на цього п’яницю. Він досяг, чого хотів – відволік його. І тепер сподівався, що той не стане замислюватися над тим, чому тут з ним зіткнувся.
Гарет повернувся і поспішив вниз по стежці, почувши їх знущальний сміх позаду. Йому було байдуже. Адже, сміється той, хто сміється останнім.
Тор сидів за дерев’яним столом, працюючи над луком і стрілами, розібраними на частини. Поруч з ним сидів Ріс разом з іншими членами Легіону. Всі вони схилилися над своєю зброєю, старанно вирізаючи лук та натягуючи тятиву.
“Воїн знає, як натягнути тятиву власного лука”, – вигукнув Колк, проходячи між рядами новобранців, нахиляючись і розглядаючи роботу кожного з них.
“Натяг має бути правильним. Якщо натягнути слабко, стріла не долетить до мішені. Якщо натягнути занадто сильно – стріла пролетить повз мішень. Зброя ламається під час битви. Зброя також ламається під час подорожей. Ви повинні знати як відремонтувати її, якщо це станеться. Найкращий воїн – це також коваль, тесля, швець і майстер зламаних речей. І ви насправді нічого не знаєте про своє зброю до тих пір, поки не відремонтуєте її власноруч”.
Колк зупинився позаду Тора і схилився над ним. Він висмикнув дерев’яний лук з рук хлопця, при цьому тятива надрізала його долоню.
“Тятива погано натягнута”, – відчитав він. – “Лук кривий. Якщо користуватимешся такою зброєю на полі бою – тебе неодмінно вб’ють. І твій напарник вмиратиме поруч”.
Колк жбурнув лук на стіл і пішов далі. Кілька інших хлопців тихо посміювалися. Тор почервонів, знову схопив свій лук, натягнув тятиву якомога тугіше і закріпив. Він працював над ним годинами. Це був виснажливий день, наповнений марудною роботою.
Більшість тренувань вони спарингувалися, билися на мечах. Він побачив поодаль своїх братів – усі троє сміялися, стукаючи дерев’яними мечами. Як завжди, Тор відчував, що вони насолоджувалися життям, в той час як він залишався в їх тіні. Це було несправедливо. В нього знов з’явилось відчуття, що він був тут небажаним гостем, ніби і не був справжнім членом Легіону.
“Не хвилюйся, ти впораєшся з цим”, – сказав О’Коннор, котрий сидів поруч.
Долоні Тора саднили від спроб; він щосили відтягнув тятиву і тепер, нарешті, вона, на його подив, натягнулась ідеально. Струна акуратно увійшла в жолобок. Тор потягнув щосили, спітнівши. Тепер він був задоволений своїм луком – він був таким, яким мав бути.
Вже темнішало. Тор витер чоло тильною стороною долоні і задався питанням, скільки ще це триватиме. Він міркував над тим, що означає бути воїном. Його уява малювала інші картини. Тор уявляв собі лише тренування – він вважав, що так і буде весь час.
“Це не те, на що я підписувався”, – сказав О’Коннор, немов прочитавши його думки.
Тор обернувся і, побачивши незмінну посмішку свого друга, заспокоївся.
“Я родом з Північної Провінції”, – продовжував він. – “Я теж все своє життя мріяв про те, щоб вступити до Легіону. Думаю, я уявляв собі постійні спаринги і бої, а не цю марудну працю. Але стане краще. Це все тому, що ми новобранці. Це форма посвяти. Здається, тут існує певна ієрархія. Крім того, ми наймолодші. Я не бачу, щоб хоча б один дев’ятнадцятирічний робив цю роботу. Це не може тривати вічно. До того ж, це дуже корисний навик”.
Засурмили в ріг. Тор озирнувся і побачив, що інші члени Легіону збираються біля величезної кам’яної стіни посеред поля. Навколо неї через кожні десять футів звисали канати. Стіна, мабуть, досягала тридцяти футів у висоту, а біля її основи були складені купи сіна.
“Чого ви чекаєте?” – закричав Колк. – “Ворушіться!”
З криками з’явилися члени Срібла, і, перш ніж Тор встиг отямитися, він та інші новобранці позіскакували з лавок і побігли до стіни через все поле.
Незабаром всі вони вже зібралися там, стоячи перед мотузками. Всі були збуджені від того, що Легіон в повному складі стояв разом з ними. Тор був у захваті від того, що, нарешті, долучився до інших. Він побачив Ріса, який стояв з іншим своїм другом. До них приєднався О’Коннор.
“У бою ви виявите, що більшість міст укріплені”, – прогримів Колк, дивлячись на обличчя хлопців. Завдання солдата – взяти їх. У звичайній облозі використовують канат та абордажні кішки – переважно такі, які ми перекинули через цю стіну. Сходження на стіну – одна з найбільш небезпечних речей, з якими ви зустрінетесь в бою. Рідко коли ви будете більш незахищеними, більш уразливими. Ворог стане лити на вас розплавлений свинець. Вони будуть стріляти у вас з луків. Кидати каміння. Не лізьте на стіну поки не настане ідеальний момент. А як тільки візьметесь за діло, думайте про своє життя – або ж наразитесь на смерть”.
Колк зробив глибокий вдих, після чого скомандував: “ПРИСТУПИЛИ!”