Завдання Героїв - Страница 62


К оглавлению

62

“Ну, час від часу і мені потрібно йти по стопах мого брата, чи не так?” – викрикнув у відповідь Ріс, посміхаючись. – “Тор, ти знайомий з моїм братом Годфрі?”

Годфрі обернувся і потиснув Тору руку. Тор не міг не помітити, якою м’якою і доглянутою була його рука. Ця рука належала не воїну.

“Звичайно, я знаю новачка”, – сказав Годфрі, нахиляючись дуже близько і ковтаючи слова. – “Все королівство тільки про нього й говорить. Прекрасний воїн, як я чув”. – Він звернувся до Тора. – “Дуже погано. Яке марнування таланту в пивній!”

Брат Ріса відхилився і зареготав, його друзі приєднались до нього. Один з них – на голову вище за інших, з величезним животом, яскраво-червоними щоками і рум’янцем через випивку – нахилився вперед і схопив Тора за плече.

“Хоробрість – це прекрасна риса. Але вона відправляє тебе на поле бою і змушує бути розсудливим. Бути п’яним – краща риса: вона тримає тебе в безпеці, а також гарантує теплу даму поруч!”

Він зареготав, як і його приятелі. Бармен поставив на стіл нові кухлі з елем для них. Тор сподівався, що його не попросять знову пити. Він вже відчував, як ель вдарив йому в голову.

“Сьогодні було його перше полювання!” – гукнув Ріс своєму братові.

“Невже?” – запитав Годфрі. – “Ну, тоді за це потрібно випити келих, чи не так?”

“Або два!” – відгукнувся його високий друг.

Тор поглянув вниз і побачив, що йому у долоню вклали другий келих.

“За перший раз!” – виголосив Годфрі.

“ЗА ПЕРШИЙ РАЗ!” – повторила решта.

“Нехай твоє життя буде сповнене перших разів”, – виголосив високий. – “Крім першого разу, коли ти будеш тверезим!”

Усі сміялися та пили.

Тор зробив ковток, після чого намагався сповільнитися, але Годфрі підловив його.

“Не так п’ють, хлопче!” – закричав він і, зробивши крок вперед, схопив кухоль і підніс його до губ Тора. Чоловіки розсміялися, коли Тор почав пити. Коли він поставив порожнього кухля, пролунали схвальні вигуки.

Тор відчув запаморочення. Він почав відчувати, що втрачає контроль, йому було складно зосередитися. Це відчуття йому не подобалось.

Тор відчув чергове борсання за пазухою, коли Крон висунув голову.

“Ну, що тут у тебе?” – захоплено закричав Годфрі.

“Це дитинча леопарда”, – сказав Тор.

“Ми знайшли його під час полювання”, – додав Ріс.

“Він голодний”, – виголосив Тор. – “Я не знаю, чим його годувати”.

“Зрозуміло, що елем!” – гукнув високий друг Годфрі.

“Правда?” – запитав Тор. – “А це не зашкодить йому?”

“Звичайно ні!” – кричав Годфрі. – “Це ж просто хміль, хлопче!”

Годфрі вмочив палець в піну і простягнув кошеняті. Потягнувшись вперед, Крон лизнув запропонований палець. Він лизав його знову і знову.

“Бачиш, йому подобається!”

Раптово Годфрі закричав і відсмикнув свій палець. Він підняв його і показав кров.

“Які гострі зуби!” – вигукнув він, а решта зареготала.

Тор нагнувся і вилив залишок свого напою в рот маленького леопарда. Крон жадібно пив ель, і Тор вирішив знайти для нього справжню їжу. Він сподівався, що Колк дозволить йому залишитися в казармі, і що ніхто в Легіоні не стане заперечувати.

Музиканти змінили пісню. З’явилося ще кілька друзів Годфрі, і кухлі знову наповнилися. Годфрі пішов з ними і загубився у натовпі.

“Побачимося пізніше, юначе”, – сказав Годфрі Рісу перед тим, як піти. Після чого він повернувся до Тора: “Сподіваюся, що ти будеш проводити більше часу в пивній!”

“Сподіваюся, що ти станеш проводити більше часу на полі битви”, – передражнив Кендрик.

“Я дуже в цьому сумніваюся!” – відповів Годфрі і зареготав разом зі своїми приятелями, розчиняючись в натовпі.

“Вони завжди святкують таким чином?” – запитав Тор Ріса.

“Годфрі? Він проводить дні в пивній з того самого дня, як навчився ходити. Він – розчарування для мого батька. Але сам він задоволений собою”.

“Ні, я маю на увазі Королівську рать. Легіон. Чи завжди вони тримають шлях у корчму?”

Ріс похитав головою.

“Сьогодні особливий день. Перше полювання, літнє сонцестояння. Це трапляється не так вже й часто. Насолоджуйся моментом”.

Тор відчував себе ще більш дезорієнтованим, оглядаючи кімнату. Це було не те місце, де йому хотілося б знаходитися. Він хотів би повернутися в казарму і тренуватися. І знову його думки повернулися до Гвендолін.

“Ти добре розгледів його?” – запитав Кендрик, підійшовши до Тора.

Тор з подивом подивився на нього.

“Людину в лісі, яка випустила стрілу”, – уточнив Кендрик.

Решта підсунулась ближче, намагаючись розчути те, що скаже Тор. Атмосфера стала серйозною.

Тор спробував пригадати, але не зміг. Все було як в тумані.

“Якби ж я міг”, – сказав він. – “Все сталося так швидко”.

“Можливо, це був один з людей Короля, що вистрілив у нашому напрямку помилково”, – вставив О’Коннор.

Тор похитав головою.

“Він не був одягнений як інші. Він був вбраний в усе чорне: плащ і каптур. І він випустив лише одну стрілу, спрямовану прямо у Кендрика, після чого відразу зник. Мені дуже шкода. Шкода, що я не бачив більше”.

Замислившись, Кендрик похитав головою.

“Але хто б хотів твоєї смерті?” – запитав Ріс Кендрика.

“Чи був це найманий вбивця?” – додав О’Коннор.

Кендрик знизав плечима: “У мене немає ворогів, про яких я б знав”.

“Але у батька багато ворогів”, – сказав Ріс. – “Можливо, хтось хоче вбити тебе, щоб дістатися до нього”.

“Або ж хтось хоче прибрати тебе зі шляху на трон”, – припустив Елден.

“Але це абсурд! Я незаконнонароджений! Я не можу успадкувати трон!”

62