Завдання Героїв - Страница 70


К оглавлению

70

“Заходь, дитя”, – пролунав суворий голос її матері.

Гвен терпіти не могла, коли мати так робила – влаштовувала суд на очах у слуг. Вона хотіла б відіслати їх, як завжди робив її батько, коли вони розмовляли. Це було найменше, що вона могла зробити для приватності і гідності. Але її мати ніколи цього не робила. Гвен дійшла висновку, що Королева просто грала в демонстрацію сили, тримаючи своїх слуг поблизу, дозволяючи їм слухати. Вона змушувала дочку нервувати.

У Гвен не було вибору. Вона пройшла через кімнату і сіла в одне з оксамитових крісел навпроти матері, ближче до вогню. Ще один прийом її матері – тримати свого співрозмовника ближче до вогню і приспати пильність полум’ям.

Королева не підняла очей. Навпаки, вся її увага була зосереджена на гральній дошці, вона переставляла одну фігуру зі слонової кістки в складному лабіринті.

“Твій хід”, – вимовила Королева.

Гвен подивилася на дошку. Вона була здивована, побачивши, що її мати все ще грає цю партію. Вона згадала, що у неї були коричневі фігури, але вона не грала в цю гру з матір’ю вже кілька тижнів. Королева була експертом у Пішаках, але Гвен грала в них навіть краще. Її мати ненавиділа програвати, і вона явно аналізувала цю гру в надії зробити ідеальний хід. Тепер Гвен була тут, і вона змусила її грати.

На відміну від матері, Гвен не потрібно було вивчати дошку. Вона просто подивилася на неї і побачила ідеальний хід. Вона потягнулася і пересунула одну з коричневих фігур в сторону, через всю дошку. Це поставило її мати за один хід від програшу.

Королева подивилася вниз. Її обличчя не виражало ніяких почуттів, вона всього лише підняла одну брову, а це, як знала Гвен, означало тривогу. Гвен була розумнішою, і її мати не могла прийняти цього.

Королева прокашлялася, вивчаючи дошку, все ще не підводячи очей на дочку.

“Я знаю про всі твої походеньки з тим простолюдином”, – сказала вона глузливо. – “Ти мене проігнорувала”. Королева подивилася на неї. – “Чому?”

Гвен зробила глибокий вдих, відчуваючи, як стиснувся її шлунок. Вона намагалася сформулювати найкращу відповідь. Вона не здасться. Не цього разу.

“Моє особисте життя – не ваша справа”, – відповіла Гвен.

“Невже? Це якраз моя справа. Твоє особисте життя вплине на Королівство. На долю всієї родини. Кільця. Твоє особисте життя стосується політики, хоча ти і воліла б забути про це. Ти не простолюдинка. У тебе просто немає особистого життя. І вже тим більше не може бути ніяких секретів від мене”.

Голос її матері був суворим і холодним. Гвен обурювала кожна мить цього візиту. Вона нічого не могла вдіяти, окрім як сидіти тут і чекати, поки мати закінчить. Вона відчула себе у пастці.

Нарешті, Королева прокашлялася.

“Оскільки ти відмовляєшся мене слухати, я змушена прийняти рішення за тебе. Ти більше не побачиш цього хлопчиська. А якщо ослухаєшся, я відправлю його геть з Легіону, з Королівського Двору назад у село. Потім я покараю його та всю його родину. Він буде вигнаний з ганьбою. І ти ніколи нічого не дізнаєшся про нього”.

Мати подивилася на неї, її нижня губа тремтіла від люті.

“Ти розумієш мене?”

Гвен дихала різко, вперше зрозумівшии, на яке зло була здатна її мати. Вона невимовно ненавиділа її. Гвен також спіймала нервові погляди слуг. Це було принизливо.

Перш ніж вона встигла відповісти, її мати продовжила.

“Крім того, щоб надалі запобігти твоїй безрозсудній поведінці, я зробила деякі кроки, щоб організувати для тебе раціональний союз. У перший день наступного місяця ти вийдеш заміж за Алтона. Ти можеш починати свої весільні приготування. Готуйся до життя заміжньої жінки. Це все”, – зневажливо сказала Королева, повернувшись до гральної дошки.

Всередині у Гвен все вирувало і горіло. Їй хотілося закричати.

“Як ви смієте?” – запитала вона з наростаючою люттю в голосі. – “Невже ви думаєте, що я маріонетка, якій ви можете вказувати, що робити?”

“Я не думаю”, – вимовила її мати. – “Я знаю. Ти – моя дочка, і ти підкоряєшся мені. І ти вийдеш заміж саме за того, за кого я скажу”.

“Ні, не вийду!” – крикнула Гвен у відповідь. – “І ви не зробите цього. Батько сказав, що ви не можете мене змусити!”

“Влаштовані союзи все ще є правом батьків у цьому королівстві, і це право короля і королеви. Твій батько може не погоджуватися, але ти знаєш, що він завжди поступається моїй волі”.

Мати подивилася на Гвен.

“Тому, як бачиш, ти зробиш те, що я скажу. Ти вийдеш заміж. Ніщо цього не відверне. Підготуйся”.

“Я цього не зроблю”, – відповіла Гвен. – “Ніколи. І якщо ви знову станете говорити зі мною про це, я більше не стану з вами розмовляти”.

Королева подивилась на неї з холодною і неприємною посмішкою.

“Мене не хвилює те, чи станеш ти зі мною розмовляти чи ні. Я – твоя мати, а не подружка. І я – твоя Королева. Можливо, це наша остання зустріч. Це не має значення. Зрештою, ти зробиш те, що я тобі велю. Я спостерігатиму за тим, як ти житимеш своє життя”.

Королева повернулася до гри.

“Ти вільна”, – сказала вона, махнувши рукою, немов Гвен була однією з її слуг.

Гвен так кипіла від злості, що більше не могла цього винести. Вона зробила три кроки, підійшла до гральної дошки матері і жбурнула її двома руками, розкидаючи фігури зі слонової кістки і розбиваючи великий стіл на шматочки.

Королева підстрибнула від шоку.

“Я вас ненавиджу”, – просичала Гвен.

Після цього вона розвернулася і вискочила з покоїв, відмахуючись від рук слуг, вирішивши піти з власної волі – лише б ніколи знов не бачити обличчя своєї матері.

70