Завдання Героїв - Страница 22

Але все це тепер не здавалось проблемою. Зрештою, він всього лише один з принців, всього лише черговий гвинтик у системі королівства. Гарет згорав зсередини, думаючи про це, і ненавидів свого батька у цей момент так, як ніколи ще нікого не ненавидів. Йдучи серед натовпу, плечем до плеча з простолюдинами, він уявляв, як помститися, як, врешті-решт, отримати королівство. Він не міг просто сидіти, склавши руки, це він знав напевно. Гарет не міг дозволити, щоб королівство перейшло до його молодшої сестри.

“Ось ти де”, – почув він.

Це був Фірт, який підійшов до нього з радісною посмішкою, яку прикрашали ідеальні зуби – вісімнадцятирічний, високий, стрункий, з високим голосом, гладкою шкірою і рум’янцем на щоках. Фірт був його коханцем. Як правило, Гарет мав за щастя бачити його, але зараз він був не в дусі.

“Мені здалося, що ти цілий день мене уникаєш”, – сказав Фірт, приобіймаючи Гарета, поки вони йшли.

Гарет тут же відштовхнув його руку, озираючись, щоб переконатися, що ніхто цього не бачив.

“Чи ти дурний?” – докоряв Гарет. – “Ти ніколи не торкатимешся мене на публіці. Ніколи”.

Фірт потупив голову вниз, почервонівши. “Мені дуже шкода”, – сказав він. – “Я не подумав”.

“Все вірно, ти не подумав. Зроби це знову, і ми ніколи більше не побачимось”, – кричав Гарет.

Фірт зашарівся. “Мені дуже шкода”, – повторив він.

Гарет ще раз перевірив, чи ніхто цього не бачив і його попустило.

“Про що пліткують маси?” – запитав Гарет, бажаючи змінити тему та позбутись темних думок.

Фірт відразу пожвавішав, і посмішка з’явилась на його обличчі.

“Кожен перебуває в очікуванні. Вони всі чекають оголошення, що ти будеш наступником”.

Гарет став похмурим. Фірт спостерігав за ним.

“Назвуть же тебе?” – скептично запитав він.

Вони продовжували йти. Гарет почервонів, він уникав погляду Фірта.

“Ні”.

Фірт зойкнув.

“Він відкинув мене. Ти можеш це уявити? Він надав перевагу сестрі. Моїй меншій сестрі”.

На цей раз спохмурнів Фірт. Він виглядав здивованим.

“Це неможливо”, – виголосив він. – “Ти його первісток, а вона – дівчина. Це просто не вкладається в голові”, – повторив Фірт.

Гарет подивився на нього і з застиглим виразом обличчя промовив: “Я не брешу”.

Якийсь час обидва йшли мовчки. Натовп все збільшувався. Гарет озирнувся, починаючи усвідомлювати, де він і в чому бере участь. Королівський двір був абсолютно переповнений – там, напевно, були тисячі людей, які з’являлися з усіх входів. Вони всі прямували до майстерно зробленої весільної сцени, навколо якої розмістилася, принаймні, тисяча красивих стільців з товстими подушками. Вони були прикрашені червоним оксамитом і золотим оздобленням. Армія слуг бігала туди-сюди між проходів, розміщуючи людей і розносячи напої.

По обидві сторони нескінченно довгого весільного проходу, устеленого квітами, сиділи дві сім’ї – МакҐілів та МакКлаудів. Лінія була чітко розмежована. По обидва боки перебували сотні людей; кожен був одягнений у найкраще вбрання: МакҐіли – в колір їх роду – темно-фіолетовий, а МакКлауди – у яскраво-помаранчевий, колір їх клану. Гарету здалось, що клани не могли відрізнятися ще більше. Хоча кожна сім’я була багато вбрана, йому здалося, що МакКлауди вирядились просто щоб покрасуватися. Цих дикунів не цікавили наряди – він міг бачити це за виразами їх облич, по тому, як вони рухалися, штовхаючи один одного, по тому, як голосно вони реготали. Було щось таке у їхніх виразах облич, чого не могли приховати королівські шати. Він обурювався через те, що вони перебували на його території. Його обурював сам факт цього весілля. Це було чергове необдумане рішення його батька.

Якби Гарет був королем, він вчинив би інакше. Він би також організував весілля. Але потім, він би дочекався пізньої ночі, поки МакКлауди, сп’янілі вином, поснули, замкнув би двері до зали і підпалив їх. Він убив би їх усіх одним махом.

“Дикуни”, – вигукнув Фірт, оглядаючи іншу сторону проходу. – “Я не в силі збагнути, чому твій батько впустив їх”.

“Це може стати цікавим”, – сказав Гарет. – “Він запрошує ворогів у наші володіння, потім організовує весільні змагання. Чи не є це приводом для перепалки?”

“Ти думаєш?” – запитав Фірт. – “Битва? Тут? З усіма цими солдатами? В день весілля?”

Гарет знизав плечима. Від МакКлаудів можна чекати все що завгодно.

“Шана в день весілля – це не про них”.

“Але у нас є тисячі солдатів”.

“Як і в них”.

Гарет повернувся і побачив довгу шеренгу воїнів – MaкГілів і MакКлаудів – котрі вишикувалися по обидва боки від зубчастих веж. Вони не взяли б стільки солдат – він знав напевно – якби не очікували перепалки. Незважаючи на привід, незважаючи на вишуканий одяг та середовище, нескінченну кількість їжі, день літнього сонцестояння, квіти, не дивлячись ні на що, напруга повисла у повітрі. Всі були на межі – Гарет бачив це. Вони не довіряли один одному.

Можливо, йому пощастить, думав Гарет, і один з них нанесе удар батькові прямо в серце. Тоді, можливо, він міг би стати королем.

“Я так розумію, ми не можемо сидіти разом”, – сказав з розчаруванням Фірт, коли вони підійшли до стільців.

Гарет глянув на нього, повний зневаги. “Який ти нерозсудливий”, – голос був повний презирства.

Він усерйоз задумався, чи дійсно це було хорошою ідеєю обрати цього конюха в якості свого коханця. Якщо він не опанує себе, то просто викриє їх обох.

Фірт, присоромлений, потупив погляд.

“Побачимося пізніше, у стайні. Тепер можеш йти”, – сказав Гарет і злегка підштовхнув його. Фірт розчинився у натовпі.