Завдання Героїв - Страница 23

Раптом Гарет відчув крижану хватку на своїй руці. На мить його серце завмерло, він думав, що його викрили. Але потім він відчув довгі нігті, тонкі пальці, що впивались в його шкіру – він впізнав руку своєї дружини – Хелен.

“Не зганьби мене сьогодні”, – промовила вона голосом, повним ненависті.

Він обернувся і подивився на неї. Хелен була вродливою. На ній була довга біла сатинова сукня. Її волосся було високо заколоте шпильками, шию Хелен прикрашало вишукане діамантове кольє, а її обличчя було згладжене косметикою. Гарет об’єктивно судив про її красу – вона була такою ж вродливою, як і в день їхнього весілля. Але вона все одно не приваблювала його. Це була чергова ідея його батька – спробувати змінити природу Гарета, одруживши його. Але єдине, до чого це призвело – він став більш понурим, а також це породило ще більше припущень у палаці щодо його істинних схильностей.

“Сьогодні весілля твоєї сестри”, – докоряла вона Гарету. – “Ми повинні поводити себе як пара – хоча б раз”.

Вона взяла під руку Гарета, і вони пішли до місця, обгородженого оксамитом. Два королівських стражника пропустили їх всередину, де вони змішалися з іншими членами королівської сім’ї.

Засурмили труби і поступово натовп стих. Зазвучала чарівна музика клавесина, у проходах було розсипано ще більше квітів, і королівська процесія почала спускатися, пари йшли рука до руки. Хелен смикнула за руку Гарета, і він попрямував з нею уздовж проходу.

Гарет відчув себе ще більш помітним, ніж будь-коли, він не розумів, як зобразити щиру любов. Він відчував на собі сотні очей і не міг позбутися відчуття, що всі вони оцінювали його, хоча він знав, що це не так. На його нещастя прохід не був коротким. Він не міг дочекатися, коли вони, нарешті, дійдуть до кінця, щоб встати поруч із сестрою біля вівтаря і покінчити з цим. Він також не міг перестати думати про свою зустріч з батьком. Йому було цікаво, чи знають новини всі ці спостерігачі.

“Сьогодні я отримав погані новини”, – прошепотів він Хелен, коли вони, нарешті, дійшли до кінця і були недосяжними для поглядів.

“Ти думаєш, я не знаю?” – буркнула вона.

Він повернувся і подивився на неї з подивом.

Вона подивилася з презирством. “У мене є шпигуни”, – сказала вона.

Він примружився, бажаючи зробити їй боляче. Як вона могла бути настільки байдужою?

“Якщо я не буду королем, то ти ніколи не станеш королевою”, – сказав він.

“Я ніколи не розраховувала бути королевою”, – відповіла вона.

Це здивувало його ще більше.

“Я ніколи не чекала, що він назве тебе”, – додала вона. – “Навіщо йому це? Ти не лідер. Ти коханець. Але не мій”.

Гарет зашарівся.

“І ти мені не коханка”, – сказав він їй.

Тепер почервоніла вона. Вона була не єдиною, хто мав таємного коханця. У Гарета також були шпигуни, які розповідали йому про її подвиги. Досі він дозволяв їй жити, як їй заманеться – до тих пір, поки вона тримала таємниці і не заважала йому.

“Наче я мала вибір?” – відповіла вона. – “Невже ти думав, що я буду дівою до кінця свого життя?”

“Ти знала, який я”, – сказав Гарет. – “Проте, ти вирішила вийти за мене заміж. Ти вибрала владу, а не любов. Тому не зображуй подив”.

“Наш шлюб був влаштований”, – відповіла Хелен. – “Я нічого не обирала”.

“Але ти й не заперечувала”, – парирував Гарет.

Сьогодні у Гарета не було сил сперечатися з нею. Вона була надійним тилом, фіктивною дружиною. Він навчився терпіти її, час від часу вона бувала корисною – до тих пір, поки не надокучала йому.

Гарет цинічно дивився, як всі обернулися, коли батько вів його старшу сестру по проходу. Він навіть мав нахабство зобразити смуток, витираючи сльози, ведучи її попід руку. Актор до останнього. Але в очах Гарета він був усього лише незграбним дурнем. Він і уявити не міг, що його батько міг відчувати щирий смуток, видаючи заміж свою дочку, яку, по суті, він кидав на поталу вовкам з королівства МакКлаудів. Гарет відчув те ж презирство і по відношенню до Луанди, яка, здавалося, насолоджувалася всім цим процесом. Було схоже, що його сестрі було байдуже, що вона виходить заміж за представника нікчемного народу. Вона теж прагнула до влади. Холоднокровна. Обачлива. У цьому сенсі серед всіх братів і сестер вона була найбільше схожа на нього. У деяких моментах він міг навіть відчувати їх спорідненість, хоча вони ніколи не ставилися один до одного з особливою теплотою.

Гарет переминався з ноги на ногу, нетерпляче чекаючи, коли це все скінчиться.

Він насилу виносив цю церемонію. Аргона, який виголошував благословення, читав заклинання і проводив ритуали. Його нудило від усього цього фарсу. Це було всього лише політичне об’єднання двох сімей. Чому б їм просто не називати речі своїми іменами?

Незабаром, на щастя, все закінчилось. Натовп вибухнув оваціями, коли чоловік з дружиною поцілувались. Почувся звук великого рогу, і весілля розчинилось у керованому хаосі. Всі члени королівської родини почали рухатись від вівтаря до банкетного залу.

Навіть Гарет, не дивлячись на весь його цинізм, був вражений, побачивши, що батько не пошкодував коштів на це весілля. Перед ним розтягнулись банкетні столи з винами у чанах, нескінченна кількість засмажених свиней, овець і баранини.

Позаду них вже готували головну подію банкету – ігри. Тут були мішені, в які метали каміння і списи, стріляли з луків; але найголовнішими були лицарські доріжки. Величезний натовп вже юрмився біля них.

Люди вже приєднались до лицарів з обох сторін. Від МакҐілів, першим увійшов Кендрик. Вин сидів на коні, в прикрашених обладунках; кількадесят солдат Срібла супроводжувало лицаря. Але натовп завмер, коли прибув Ерек. Він йшов осторонь від інших, на білому коні; лицар, як магніт, притягував погляди людей. Навіть Хелен нахилилася, і Гарет помітив, що вона відчуває пристрасть до Ерека, але таке до нього відчували всі жінки.