Завдання Героїв - Страница 77

Вони були на відстані декількох сотень ярдів, коли Ерек перейшов на рись. Тор почав хвилюватись, коли зрозумів, що це його останні хвилини поряд з Ереком перед тривалою відсутністю лицаря. Невідомо, чи повернеться він взагалі. Один рік – довгий термін, і ніхто не знав, що могло трапитись за цей час. Тор був радий, що принаймні має можливість супроводжувати Ерека. Він відчував, що його обов’язок виконаний.

Тор і Ерек йшли пліч-о-пліч. Вони самі і їх коні важко дихали. Вони наближались до вежі.

“Ми не будемо бачитись багато місяців”, – сказав Ерек. – “Коли я повернусь, у мене вже буде наречена. Усе може змінитися. Хоча, що б не трапилось, пам’ятай, ти завжди будеш моїм зброєносцем”.

Ерек глибоко зітхнув.

“Я хочу, щоб ти пам’ятав деякі речі. Лицар славиться не тільки силою, але і розумом. Відвага сама по собі не робить лицаря лицарем, лише у зв’язці з честю і мудрістю. Ти завжди маєш працювати над собою, вдосконалювати свій дух і розум. Лицар не пасивний, він активний. Ти повинен працювати над собою кожен день”.

“За ці місяці, ти набудеш нових навичок і навчишся володіти новими видами зброї. Але пам’ятай, є ще один вимір нашої боротьби. Вимір чаклунства. Знайди Аргона. Навчись розвивати свої приховані сили. Я відчуваю їх в тобі. Ти маєш великий потенціал. Тобі нема чого соромитись цього. Ти розумієш мене?”

“Так, сір”, – відповів Тор, вдячний Ереку за його мудрість і розуміння.

“Я вирішив взяти тебе під своє крило не просто так. Ти не такий, як інші. У тебе велична доля. Напевно, ще величніша, ніж навіть моя. Але вона залишається невиконаною. Ти не повинен приймати її як належне. Ти повинен працювати, щоб вона справдилась. Щоб бути великим воїном, ти маєш бути не тільки безстрашним і досвідченим. Ти також мусиш мати дух воїна, і завжди носи це у своєму серці і розумі. Ти повинен бути готовим віддати своє життя за інших. Найкращий лицар не прагне до багатства і слави. Найкращий лицар вибирає найважче завдання – завдання зробити себе кращою людиною. Кожного дня ти маєш старатися стати кращим. Не просто кращим за інших, а кращим за себе самого. Ти повинен захищати тих, хто не може себе захистити сам. Це завдання не для слабкодухих. Це – завдання героїв”.

У Тора запаморочилось в голові, коли він почав ретельно обмірковувати слова Ерека. Він був приголомшений і вдячний, не знаючи, як реагувати. Він знав, що знадобиться багато місяців для того, щоб повністю усвідомити сказане.

Вони досягли воріт першого перехрестя, і декілька членів Срібла вийшло назустріч Ереку. Вони йшли з посмішками на обличчях і, коли Ерек спішився, поплескали його по спині як старого друга.

Тор схопив Ланніна за віжки і повів його до слуги коло воріт, щоб той нагодував і почистив коня. Ерек повернувся, щоб подивитись на Тора в останній раз.

У їхню останню зустріч Тор хотів сказати занадто багато. Він хотів подякувати Ереку. Також, йому хотілось розповісти все: про знамення, про сон, про побоювання відносно Короля. Тор думав, що Ерек зможе зрозуміти.

Але Тор не зміг змусити себе зробити це. Ерек був оточений лицарями, і хлопець побоювався, що вони подумають, що він з’їхав з глузду. Так він і стояв, не в змозі щось зробити, поки Ерек не простягнув руку і не стиснув плече хлопця в останній раз.

“Захисти нашого короля”, – твердо промовив Ерек.

Від цих слів по спині Тора пробіг холодок. Ніби Ерек прочитав його думки.

Ерек повернувся і пішов через ворота з іншими лицарями. Коли вони пройшли, металеві шипи воріт повільно опустились.

Ерек пішов. Тор відчував, як щось скрутилося у його животі. Мине цілий рік, поки вони побачать одне одного знову.

Тор сів на коня, схопив віжки і поїхав. Вже почалася друга половина дня і залишалось мало часу, щоб встигнути до бенкету. Останні слова Ерека постійно крутились в голові хлопця, як мантра.

Захисти нашого короля.

Захисти нашого короля.

Розділ двадцять восьмий

Тор скакав в непроглядній темряві. Він минув останні ворота Королівського Двору, ледве уповільнив коня і зістрибнув з нього. Важко дихаючи, він передав віжки слузі. Він скакав цілий день. Сонце сіло кілька годин тому і, судячи з усіх смолоскипів всередині і криків за воротами, королівський бенкет був у повному розпалі. Він вилаяв себе за те, що був далеко так довго і молився, щоб ще не було занадто пізно.

Він підбіг до найближчого слуги.

“Чи все в гаразд всередині?” – з поспіхом запитав він.

Він мав з’ясувати, чи все в порядку з Королем, хоча, зрозуміло, він не міг прямо запитати чи не отруїли його.

Слуга спантеличено подивився на нього.

“А хіба має бути інакше? Все в порядку, крім того, що ти запізнився. Члени королівського Легіону завжди повинні приходити вчасно. І твій одяг брудний. Це неповага до твоїх друзів. Помий руки і поспіши всередину”.

Тор поспішив через ворота. Він засунув руки в невелику кам’яну купіль, наповнену водою, хлюпнув трохи води собі на обличчя і пробігся вологими руками по своїм довгим пасмам. З самого ранку він перебував у постійному русі, тому весь був у пилюці. Йому здавалося, що він провів у дорозі десять днів. Він зробив глибокий вдих, спробувавши прийти до себе і здаватися спокійним. Тор швидко попрямував по коридорах, в сторону величезних дверей, що вели у святковий зал.

Коли він увійшов всередину через великі арочні двері, то немов опинився у своєму сні: перед ним були два святкових столи, довжиною в сотню футів. На чолі власного столу сидів Король в оточенні свити. Шум вразив Тора. Зал був забитий людьми. Тут були не тільки люди Короля, члени Срібла і Легіону, які сиділи за святковими столами, але також сотні інших – групи мандрівних музикантів, танцюристів, блазнів, дюжини жінок з борделю… тут були різні слуги, охоронці і собаки. Це була справжнісінька божевільня.