Завдання Героїв - Страница 78

Чоловіки пили пиво і вино з величезних кубків. Багато хто з них стояв, співаючи застільні пісні, цокаючись кубками. На столах був достаток їжі – від кабана і оленя до всіляких видів дичини, підсмажених на рожнах біля каміна. Одна половина залу об’їдалася різними стравами, в той час як інша бродила по кімнаті. Дивлячись на цей безлад, спостерігаючи за тим, наскільки п’яними були присутні, Тор зрозумів, що якби він прийшов раніше, коли все це тільки почалося, тут був би більший порядок. А зараз свято більше нагадувало п’яний дебош.

Першою реакцією Тора, крім потрясіння, було полегшення, що він побачив Короля живим. Він зітхнув. Король був у порядку. Він знову задався питанням: а може, то передвістя нічого не означає, його сон не має значення? Можливо, він просто занадто емоційно реагує на фантазії, і вони здаються йому набагато більш значними, ніж є насправді. Але, тим не менш, він не міг позбутися неприємного відчуття. Він все ще відчував гостру потребу дістатися до Короля і попередити його.

Захисти нашого короля.

Тор почав пробиратися крізь тісний натовп, намагаючись подолати довгий шлях до Короля. Він не міг просуватися швидко. Чоловіки були п’яними і буйними, стояли дуже щільно, а МакҐіл сидів у сотнях футів від нього.

Тору вдалося подолати близько половини шляху через натовп, коли він зупинився, раптово побачивши Гвендолін. Вона сиділа за одним з невеликих столів, в оточенні своїх служниць. Дівчина виглядала похмурою, що було на неї не схоже. Її їжа і напій залишалися непочатими. Вона сиділа осторонь, окремо від інших членів королівської сім’ї. Тору стало цікаво, що ж було не так.

Тор вирвався з натовпу і поспішив до неї.

Гвен підняла очі і побачила, що він наближається. Але замість звичної усмішки її обличчя спохмурніло. Вперше Тор побачив гнів в її очах.

Гвен зіскочила зі свого стільця і, відвернувшись, попрямувала геть.

Тору здалося, наче хтось встромив у його серце ніж. Він не розумів її реакції. Що він зробив не так?

Він поспішив за нею і ніжно схопив за зап’ястя.

Гвен здивувала його. Грубо висмикнувши свою руку, вона розвернулась і сердито подивилась на нього.

“Не торкайся мене!” – крикнула вона.

Вражений її реакцією Тор зробив крок назад. Невже це та сама Гвендолін, яку він знав?

“Перепрошую”, – сказав він. – “Я не хотів образити тебе чи проявити неповагу. Я лише хотів поговорити з тобою”.

“Мені нема чого тобі сказати”, – кипіла вона. Її очі блищали від люті.

Тор ледве дихав. Він гадки не мав, що він зробив не так.

“Міледі, будь ласка, скажи мені чим я міг образити тебе? Що б це не було, я прошу вибачити мене”.

“Те, що ти зробив, не можна виправити. Жодних вибачень недостатньо. Це твоя справжня сутність”.

Вона знову попрямувала геть. Певна частина Тора подумала, що йому слід її відпустити, але інша не могла дозволити йому просто стояти і дивитися, як вона йде. Тільки не після того, що між ними було. Він має знати причину цієї ненависті з її боку.

Тор став перед нею, перегороджуючи їй шлях. Він не міг дозволити їй піти. Не так.

“Гвендолін, будь ласка. Будь ласка, просто дай мені один шанс. Дозволь мені, принаймні, дізнатися, що я зробив. Будь ласка, просто дозволь мені дізнатися”.

Гвен подивилася на нього, закипаючи від гніву, впершись руками в боки.

“Думаю, ти знаєш. Ти прекрасно це розумієш”.

“Ні, не знаю”, – щиро запевнив її Тор.

Вона дивилася на нього, зважуючи його слова, поки, нарешті, як здалося, не повірила йому.

“Мені сказали, що ніч, перед тим, як ми зустрілися, ти був у борделі. Що ти провів час з багатьма жінками, що ти розважався з ними всю ніч безперервно. А потім, коли зійшло сонце, ти прийшов до мене. Пригадуєш? Мені гидка твоя поведінка. Я шкодую про те, що зустріла тебе, про те, що ти торкався до мене. Сподіваюся, я більше ніколи знову не побачу твоє обличчя. Ти зробив з мене посміховисько, але ніхто не сміє цього робити!”

“Міледі!” – вигукнув Тор, намагаючись зупинити її, бажаючи пояснити. – “Це неправда!”

Але між ними встала група музикантів. Гвен втекла, прокрадаючись крізь натовп так швидко, що Тор не міг знайти її. Через кілька секунд він повністю втратив її слід.

Тор горів зсередини. Він не міг повірити в те, що хтось розповів їй всю цю брехню, налаштував її проти нього. Він хотів знати, хто це був. Але це не мало значення. Його шанси з нею зараз зруйновані. Тор помирав зсередини.

Тор розвернувся і почав пробиратися через кімнату, згадавши про Короля. Він відчував себе спустошеним, ніби йому не було заради чого більше жити.

Не встиг він зробити й кількох кроків, як раптом з’явився Алтон, перегородивши йому шлях. На його обличчі була задоволена усмішка. На ньому були шовкові рейтузи, оксамитовий піджак і капелюх з пір’ям. Він дивився на Тора, сповнений зарозумілості й самозакоханості.

“Ну-ну”, – сказав він. – “Ти знайшов тут свою наречену, простолюдине? Зрозуміло, що ні. Думаю, чутки про твої подвиги в борделі поширилися вже скрізь”. Він посміхнувся і нахилився ближче, оголюючи свої дрібні жовті зуби. – “Насправді, я впевнений, що вони вже поширилися”.

“Ти знаєш, як кажуть: проблиск правди допомагає розпалити слух. Я знайшов цей проблиск. І тепер твоя репутація зіпсована, хлопчику”.

Тор більше не міг терпіти. Він накинувся на Алтона і вдарив його в живіт, від чого той звалився.

За мить до них підбігли приятелі по Легіону, солдати і стали між ними, розбороняючи молодиків.

“Ти перейшов межу, хлопчисько!” – закричав Алтон, вказуючи на Тора через тіла солдатів. – “Ніхто не сміє чіпати члена королівської родини! Ти проведеш у темниці решту свого життя! Тебе заарештують! Будь упевнений в цьому! На світанку я приведу їх за тобою!” – крикнув Алтон і, розвернувшись, вибіг геть.